Гевлич Г.І., Тарасенко Д.Л.

Донецький державний університет управління

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Вплив стратегічної діагностики на інвестиційну діяльність підприємства в рамках державного регулювання економіки

Держава стає головним координаційним центром усієї господарської структури у саморегульованій економічній системі. Вона через функціональні економічні системи втручається в ринок лише настільки, наскільки це потрібно для підтримання стійкості й макроекономічної рівноваги та для забезпечення роботи механізму конкуренції. Перевага цієї моделі економічного розвитку полягає в тому, що в такому господарстві внаслідок наявності функціональних економічних систем постійно відбуваються процеси пристосувань до змін, що приводять до оптимального співвідношення попиту і пропозицій, заощаджень та інвестицій, доходів і витрат, експорту та імпорту.

Для розв’язання складних соціально-економічних проблем, усебічного врахування приватних, колективних та суспільних інтересів та формування виважених рішень держава застосовує методи прямого та непрямого впливу.

Основними інструментами прямого державного регулювання є: нормативно-правові акти, макроекономічні плани та цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативні квоти, ліміти, державні бюджетні витрати і т.д.

До методів непрямого (опосередкованого) регулювання належать інструменти фіксальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших напрямків економічної політики, а також методів морального переконання, через створення певного економічного середовища, яке змушує суб’єктів ринку діяти в потрібному державі напрямку

Саме дослідженню напрямків використання стратегічної діагностики в інвестиційній діяльності підприємства в рамках державного регулювання економіки і направлена ця праця.

Управління інвестиційною діяльністю підприємства має декілька етапів на альтернативні основі стратегії.

На рис. 1 показано етапи послідовності управління інвестиційною діяльністю.

Рис. 1. Етапи послідовності управління інвестиційною діяльністю підприємства

В рамках стратегічного управління інвестиційною діяльністю особливу увагу слід приділити стратегічній діагностиці для визначення поточного стану об’єкта на предмет його відповідності обраній стратегії, а також прогнозуванню подальшого розвитку подій на підприємстві й у навколишнім середовищі з метою визначення ефективності діючої стратегії, а також розробці системи заходів щодо ліквідації стратегічних розривів чи коректування стратегії [1].

Саме завдяки чіткому проробленню цього процесу в рамках розробки та реалізації ефективної стратегії діяльності підприємства стає можливим поліпшення становища суб’єкта господарювання у сьогоденні та на перспективу в умовах конкуренції на вітчизняних та світових ринках.

Інвестиційна стратегія завжди пов’язана з поточним станом підприємства який постійно змінюється, його діючою технічною, технологічною та фінансовою базою, здійснюваною фінансово-господарською діяльністю. Стратегія підприємства повинна своєчасно давати за допомогою стратегічної діагностики відповіді на такі питання:

1. Коригувати чи продовжувати існуючу діяльність підприємства?

2. Якщо коригувати, то в яких напрямках?

3. В яких обсягах коригувати чи продовжувати діяльність?

4. Які можливо очікувати результати?

5. Які кошти потрібні для такого розвитку?

6. Як і де отримати такі кошти?

Навіть якщо приймається рішення нічого не змінювати в діяльності підприємства, то це теж є стратегія, яка має бути обґрунтована, досліджена та сформована.

Розробка інвестиційної стратегії та її реалізації спеціальним дослідженням, приблизні етапи яких наведено на рис. 2.

Інвестиційна стратегія – це система вибраних довгострокових цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній діяльності підприємства [2].

Рис. 2. Етапи розробки інвестиційної стратегії та її реалізації

Доцільність інвестиційної стратегії визначається такими критеріями:

- узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямовані на інвестиції;

- ефективність, тобто узгодженість результатів і реальних витрат на їх досягнення;

- визначеність за термінами досягнення встановленої мети;

- оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної прибутковості та можливих ризиків і невизначеності майбутнього періоду;

- узгодженість запланованих інвестицій для підприємства середовища.

Визначаючи інвестиційну привабливість окремої сфери діяльності. Потрібно враховувати комплекс чинників, що складають зовнішні умови інвестиційного проекту:

- важливість галузі – значення продукції, її особливості, частка експорту. Залежність від імпорту, рівень забезпеченості внутрішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у ВВП, основні споживачі продукції;

- рівень державного втручання в розвиток галузі - низький, середній чи великий, включаючи державні капітальні вкладення, розбудови інфраструктури, податкові пільги, можливість прискореної амортизації;

- характеристика споживання продукції галузі, рівень конкуренції чи монопольності, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку, сталість галузі щодо загального економічного спаду у країні;

- соціальна значущість сфери діяльності – кількість робочих місць, регіональне розміщення виробництв, середня заробітна плата, діяльність профспілок, екологічна небезпечність виробництва та продукції, статистика страйків і збитків від них;

- фінансові умови роботи галузі – рівень загальної прибутковості, середня рентабельність, віддача на вкладений капітал, оборотність активів, їх середня ліквідність.

Інвестиційна привабливість або взагалі “економічний паспорт” підприємства може мати такий вигляд.

1. Загальна характеристика виробництва: характер технології; наявність сучасного устаткування, у тому числі іноземного; екологічна шкідливість виробництва; складське господарство; наявність власного транспорту; географічне розміщення; наближеність до транспортних комунікацій.

2. Характеристика технічної бази підприємства: технології; вартість основних фондів; коефіцієнт зношення.

3. Виробнича потужність, можливість нарощування виробництва.

4. Номенклатура продукції, що випускається; обсяг виробництва; експорт; імпорт сировини та матеріалів; зв’язки з іншими підприємствами; постачальники та споживачі; оцінювання стабільності збуту (попиту).

5. Місце підприємства в галузі, на ринку; рівень його монопольності.

6. Характеристика дирекції; схеми управління; чисельність персоналу, його структура, заробітна плата.

7. Статутний фонд; власники підприємства; номінальна і ринкова ціна акції, розподіл пакета акцій.

8. Структура витрат на виробництво, у тому числі за основними видами продукції, їх рентабельність.

9. Обсяг прибутку та його використання за звітний період.

10. Фінанси підприємства:

- склад дебіторської та кредиторської заборгованості, її аналіз за часом виконання та характеристикою боржників;

- показники фінансової стабільності та ліквідності;

- аналіз платоспроможності;

- оцінювання прибутковості;

- структура стратегічної діагностики стану підприємства (рис. 3).

Рис. 3. Структура стратегічної діагностики фінансового стану підприємства

Таким чином використання стратегічної діагностики при розробці та реалізації інвестиційних проектів є найважливішим засобом для успішного впровадження стратегії розвитку підприємства

Література:

1. Гевлич Г.І., Гевлич Л.Л. Вплив стратегічної діагностики на формування стратегії підприємства//Академические чтения – 2002. Проблемы социогуманитарных наук. Сб. научн. трудов. – Макеевка:ДонГАСА, 2002.-С.38-41.

2. Лариса Гевлич, Генадій Гевлич. Стратегічна діагностика в рамках процесу розробки та реалізації стратегії аналітичні системи суб’єктів господарської діяльності в Україні. Науковий збірник. Спецвипуск 15 (частина 1) – Львівський національний університет імені Івана Франка.-Львів: Інтереко 2005.-С.68-73.